Джерела української фразеології

Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти. Об'єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв'язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і реченням. Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання .Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала - ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п'ятниць на тиждень , ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів. Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне ;з вогню та в полум'я. Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них. Як і слова, фразеологізми: 1) не користуються щоразу ,а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням; 2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури; 3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв'язки з словами; 4) виконують ту ж функцію, що й слова. Наприклад: накивати п'ятами - втекти; пасти задніх - відставати. На відміну від слів, фразеологізми 1) складаються із самостійних одиниць мови - слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми; 2) відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою. Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати. Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх. Фразеологічне багатство української мови. Основні групи фразеологізмів. З давніх - давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти - чудові перлини народної мудрості .Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнослав'янської і давньоруської ( водити за носа , іду на ви ) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп - сигнал зайцю). Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в пам'яті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати ; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні м'ясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші. Серед українських фразеологізмів є традиційні формули - власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута , трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим). Велику цінність становлять прислів'я і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей. Наприклад: мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться. Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність. За ступенем структурно - семантичної спаяності можна виділити дві групи фразеологізмів: неподільні словосполучення і розкладні щодо змісту сталені звороти . Значення частини неподільних фразеологізмів не мотивується значенням складників - слів (за вухом не свербить, на гарячому зловити, дати гарбуза), значення інших безпосередньо пов'язане із семантикою слів, що входять до їх складу (мозолити язика, знати пальці). Деякі неподільні фразеологічні одиниці характеризуються наявністю застарілих ,не вживаних у сучасній літературній мові слів і граматичних форм та відсутністю живого синтаксичного зв'язку між їх компонентами: точити ляси, зняти бучу, збити з пантелику ; от тобі й на, пиши пропало. Фразеологічні одиниці з структурою словосполучення і речення. До кожного фразеологізму входить,як правило, не менше двох складників. Це можуть бути повнозначні слова з службовими і без них (все тече, все міняється; решетом воду носити; серце з перцем), повнозначне і службове слово (не промах, з пелюшок , на порі) і навіть тільки службові слова (або-або, від і до, за й проти). Структурно-граматична організація фразеологічних одиниць надзвичайно різноманітна. Проте слова в них пов'язані за правилами української граматики й усталені звороти мають структурні відповідники серед вільних сполучень слів. За структурно-граматичним оформленням виділяють дві основні групи фразеологічних одиниць: фразеологічні одиниці , співвідносні із словосполученням і фразеологічні одиниці, співвідносні із реченням. Фразеологічні звороти , співвідносні з словосполученнями можуть мати структуру як підрядного, так і сурядного словосполучення, тобто такого, що складається із незалежних одне від одного слів. Фразеологічні одиниці типу сурядних словосполучень - найчастіше поєднані сполучниками сурядності (переважно єднальними). Фразеологізми типу підрядних словосполучень складаються, як і всі звичайні словосполучення, з головного (стрижневого) слова і одного чи кількох залежних слів або словосполучень. Наприклад: підносити до неба; змінити гнів на милість; тримати в чорному тілі. Головним словом найчастіше буває іменник або дієслово. Стилістичне використання фразеологічних одиниць Фразеологічні записи української мови , як і її лексичний склад , стилістично диференційовані . Серед фразеологічних звороті виділяють міжстильові та обмежені вживання у певному стилі. Міжстильовими називаються фразеологічні звороти , що використовуються в усіх стилях мовлення. Наприклад: привертати увагу, із року в рік, робити послугу. Міжстильові фразеологічні звороти являють собою загальновживані найменування певних предметів і явищ дійсності. Їм не властиві додаткові відтінки значення, експресивність, емоційність. Переважна більшість фразеологічних зворотів має стилістичні особливості і є опорою образного, емоційно наснаженого мовлення. Ці усталені звороти тяжіють до певного стилю. Офіційно-ділова фразеологія - це усталені звороти ,що використовуються в документах, ділових паперах. Наприклад: оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши. Багатозначність, синонімія та антонімія фразеологічних зворотів Є ряд фразеологічних одиниць, зокрема серед крилатих висловів, прислів'їв та приказок, які досить легко змінюють чи розширюють свої компоненти з рядів відповідної синонімії закладених в образі можливих уточнень. Наприклад: валити (звалювати , скидати , змішувати , горнути), все до купи (намолоти, наплести, набалакати). Зустрічається й зворотнє явище: скорочення фразеологізмів. Опущений компонент, правда, здебільшого живе асоціативно в свідомості й мовця, і слухача. Наприклад: моя хата скраю (я нічого не знаю); скачи, враже (як пан каже). З розвитком мови відбумаються також зміни в значенні окремих фразеологічних зворотів . Вони нерідко набувають додаткових відтінків у значенні. Так з'являються багатозначні фрзеологічні звороти. Наприклад, усталений зворот брати (близько) до серця означає: переживати через щось, надавати чомусь великого значення; будуть люди (з когось) - досягне певного становища, житиме з моральними нормами, володіє професією . Серед фразеологічних одиниць української мови є й омоніми - однакові з лексичними і структурно - граматичними особливостями, але різні за змістом усталені звороти. Скажімо, однозвучні фразеологізми дати чосу мають значення бити, тікати; пускати півня, підпалювати, зриватись на високої ноті; закривати очі - помирати, бути присутнім при чиїсь смерті, навмисно не помічати чогось. Фразеологічні синоніми , як і лексичні , об'єднуються в синонімічні ряди. Фразеологічні звороті одного синонімічного ряду характеризуються семантичною спорідненістю, проте відрізняються відтінками в значенні або експресивним забарвленням, а нерідко й структурно-граматично. Слід пам'ятати , що фразеологічні одиниці належать до одного синонімічного ряду тоді, коли вони споріднені значенням і в реченні можуть виконувати однакові синтаксичні функції. Фразеологічні антоніми - це усталені звороти, які, характеризуючи предмети і явища дійсності з певного боку дають їм протилежну оцінку. Наприклад: як ракета - як черепаха ; розпускати язика - тримати язик за зубами; ударити лихом об землю- повісити носа.

Джерела української фразеології.

Переважна більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Дуже часто це вислови, поширені в багатьох мовах світу . До складу української фразеології ввійшли висловлювання К.Маркса і Ф. Енгельса, звороти спортивних та державних документів. Найбільше засвоєно українською мовою фразеологічних зворотів з російської мови - висловлювання Леніна, російських письменників, фразеологізми з народної мови . Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження - старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов - німецької, французької, англійської, італійської та ін. Основним, невичерпним джерелом української фразеодлогії є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо - професійного походження . Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі . У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа . В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально - етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво. Історія багатьох фразеологічних зворотів здається загадковою і незрозумілою. Живе людина, що добре знає свою справу і кажуть про неї : "Він на цьому ділі собаку з'їв ".А трапиться незугарний працівник , який не вміє зробити того , за що взявся , як говорять: "Зробив із лемеша швайку", і за кожним висловом стоїть своя, цікава історія, тепер уже забута, хоч зворот живе в різних сферах сучасної людської діяльності . Так, історія фразеологізму перемивати (перетирати) кістки (кісточки) -займатись пересудами , обмовляти кого-небудь - зв'язана з обрядом другого поховання, яке організовувалось у східних слов'ян через кілька років після смерті людини . Наші предки вважали, що покійника треба звільнити від гріхів, зняти з нього закляття через очищення останків небіжчика. Перемиваючи кості в прямому значенні цих слів, пригадували життя покійного, переповідали окремі події, найскравіші сторінки біографії, говорили про характер, вихваляли, возвеличували його. Так поняття перемивати кістки було пов'язане з аналізом життя, вчинків, рис людини, яку вдруге ховали. Живе в нашій мові фразеологічний зворот прикласти руку - взяти участь у чомусь . Історія його походження відкриває завісі над особливостями організації в давнину діловодства . Сьогодні, написавши будь-який діловий папір, документ, ми засвідчуємо його достовірність власноручним підписом. Так робили і в давнину, бо знали про своєрідність підпису кожної людини. Проте письмом у давні часи володіло не так багато людей і неписьменні, замість підпису прикладали до паперу руку або палець, попередньо злегка пофарбувавши їх. Відбиток руки або пальця надійно замінював підпис . Ще іншу стороні життя наших предків розкриває фразеологічний зворот сім п'ятниць на тиждень , який використовується для характеристики нестійкої, легковажної людини, яка часто міняє свої рішення, погляди, не дотримується своїх слів. Колись існував культ "святої п'ятниці". Пригадайте, як шанував і боявся "святої п 'ятниці" старий Кайдаш із твору І.Нечуя - Левицького " Кайдашева сім'я". На відзначення " святої п'ятниці " будувалися церкви, день відкриття яких вважався в певній місцевості святом. У цей день приймали й честували гостей, поминали померлих. Біля церкви збиралося багато людей; організовувався ярмарок, велись торги, купували, продавали, міняли, брали в борг і повертали борги. П'ятниця ставала строковим днем, з яким зв'язували виконання обіцянок, зобов'язань. Траплялося, зрозуміло, й такі люди, які не дотримувались слова і відкладали виконання своїх обіцянок до наступної п'ятниці або й переносили на інший день . У таких людей всі дні тижня ставали строковими, перетворювались у п'ятниці,а обіцянки так і залишались не виконаними.Так і з'явився вислів , що став усталеним і досить точно характеризує непослідовних легковажних людей. Майже всі ідіоми та й інші фразеологічні звороти мають цікаву історію. Ознайомлення з нею не тількі дає відповідь на запитання, чому ми так говоримо, а й збагачує знання про життя, історію, культуру, побут нашого народу в минулому. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу письменників: Караюсь, мучуся, але не каюсь! І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь (Т.Шевченко); всякому городу нрав і права (Г.Сковорода); пропаща сила (П.Мирний) ; коні не винні (М.Коцюбинський); досвітні вогні (Л.Українка).