Словотворчі засоби ділового мовлення




3.1.  Морфемна структура слова

3.2.  Способи словотвору

3.3.  Запитання і завдання для самоперевірки

3.1. Морфемна структура слова

Кожна одиниця мови має свою структуру. Структура слова є системою взаємопов'язаних і співвідносних елементів значення і вираження.
Слово як морфологічна одиниця являє собою єдність взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які утворюють його.
Морфема (від грец. morphё - вигляд, форма) - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема виступає як носій певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі мовлення відповідно до моделей, властивих певній мові.
За значенням і функцією в структурі слова морфеми поділяються на кореневі і службові.
Корінь - це основна морфема, що виражає загальне лексичне значення слова. Корінь є носієм лексичного значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а тому є обов'язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь об'єднує усі споріднені слова: весна, провесна, весняний, по-весняному, навесні.
Значення кореня видозмінюють і конкретизують словотворчі морфеми - суфікси і префікси, які завжди пов’язані з коренем і без нього вживатися не можуть. Корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З кореня може починатися слово (міст-о), він може стояти після префікса чи двох префіксів (на-род, воз-з’-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лом).
Префікс – це морфема, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм. Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова: глина – суглинок, шити – вишити. Формотворчий префікс служить для утворення нових форм слів: кращий – найкращий, робити – зробити.
Суфікс – це морфема, яка стоїть після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм: щедрий – щедрість, стукати – стукнути.
Закінчення, або флексія – це змінна морфема, яка знаходиться в кінці слова та служить для зв’язку слів у реченні, не змінюючи їх лексичне значення.

Частина слова без закінчення називається основою. Основа слова може складатися з одного кореня (вод-а, сестр-а),  з кореня та префікса (приклад), з кореня та суфікса (садок), з кореня, префікса, суфікса (заземлений). Основа слова, до якої входять корінь і інші морфеми, називається похідною. Непохідна основа – це основа, яка збігається з коренем. Якщо слово вживається без закінчення (хліб, захід, батьків), то воно становить чисту основу. У складних словах основи називаються складними (давньоруський). Основа, від якої утворюється нове слово, називається твірною. Нерідко буває так, що новоутворене слово стає твірною основою для наступного нового слова (вік ® вічний ® вічність)
3.2. Способи словотвору

Словотвір, або дериватологія (від лат. Derivacio – відхилення, утворення) – це розділ мовознавства, який вивчає лексичні одиниці за структурою і способом творення їх.
Лексичне і граматичне значення слова належать до лексичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівневий характер.
Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з лексикологією, зв’язок цей прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з точки зору їх морфемного складу, структури і способів словотворення і є конкретним предметом словотвору. Одні слова, що виражають застарілі поняття, відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються.
Словотвір тісно зв’язаний і з граматикою, бо нові слова оформлюються за граматичними законами даної мови, кожна частина мови має власні засоби словотворення. Зв’язок словотворення з формотворенням (частиною граматики) виявляється в тому, що творення нових слів часто здійснюється тими ж засобами (префіксами, суфіксами), що і творення нових форм:
робити – робота (нове слово);
зелений – зеленіший (нова форма).
Українська мова, як одна з найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає їй можливість розвиватися разом з наукою, культурою, виробництвом, бо цей розвиток супроводжується появою великої кількості нових слів.
Залежно від матеріальних засобів вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
До морфологічних способів словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних морфем, а також творення складних і складноскорочених слів: 
-     префіксальний; 
-    суфіксальний;                                       -     суфіксально-префіксальний; 
-     безафіксний; 
-     спосіб основоскладання;   


префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса: читати – прочитати, мліти – зомліти.
Префіксація є активним способом дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови – іменниках, прикметниках, прислівниках.
Суфіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою суфікса: вода – водяний, крига – крижина.
Суфіксація – найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній український мові, цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники. Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем. При додаванні суфіксальної морфеми часто спостерігаються звукові зміни: чергування голосних або приголосних у корені (село – сільський), накладання морфем (Одеса – одеський) тощо.
Суфіксально-префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса та суфікса: ліс – пролісок.
Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються нейтральними до нового слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані з словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного слова.
Суфіксально-префіксальний спосіб широко використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.
Безафіксний спосіб – це утворення нового слова від твірної основи без допомоги префікса та суфікса: бігти – біг.
Складання – це творення складних слів поєднанням двох або більше основ, слів, скорочених (усічених) основ. Типи складання:
-     основоскладання (світогляд);
-     словоскладання (салон-перукарня);
-     абревіація (вуз, профком, СНУ).
Складання є продуктивним способом творення іменників і прикметників, менше використовується в дієсловах та прислівниках. Способом абревіації утворюються тільки іменники.
До неморфологічних способів словотвору належать такі способи:
-     лексико-семантичний;
-   лексико-синтаксичний;
-     морфолого-синтаксичний.
Лексико-семантичний спосіб – це утворення нового слова через набуття ним нового значення: супутник – людина, супутник – літальний апарат.
Словотвірне значення цих похідних слів виражається в контексті через співвідношення омонімії. Лексико-семантичним способом утворюються переважно іменники.
Лексико-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова через злиття словосполучення: нісенітниця (ні се ні те).
Лексико-синтаксичним способом утворюються іменники, числівники, прислівники.
Морфолого-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова шляхом переходу однієї частини мови в іншу (вчений – іменник, вчений секретар – прикметник): перехід прикметників і дієприкметників у іменники (субстантивація), перехід дієприкметників у прикметники (ад’єктивація), перехід іменників і прикметників у прикметники (прономіналізація); перехід інших частин мови у прислівники (адвербіалізація) тощо.
Перехід слова з однієї частини мови до іншої називається конверсією.
При морфолого-синтаксичному словотворі похідне слово нічим не відрізняється зовні від мотивуючого, але дістає нове значення.
Морфолого-синтаксичним способом утворюються прислівники, займенники, іменники.
Перераховані способи словотвору обслуговують усі стилі сучасної української літературної мови. Можна сказати, що для офіційно-ділового стилю мови продуктивними з’являються морфологічні способи словотворення, а неморфологічними способами твориться порівняно невелика кількість похідних слів, тому, звичайно, ці способи словотворення малопродуктивні.