3.1. Морфемна структура слова
3.2. Способи словотвору
3.3. Запитання і завдання для самоперевірки
3.1. Морфемна структура слова
Кожна одиниця мови має свою структуру. Структура
слова є системою взаємопов'язаних і співвідносних елементів значення і
вираження.
Слово як морфологічна одиниця являє собою єдність
взаємопов'язаних і співвідносних морфем, які утворюють його.
Морфема (від грец. morphё - вигляд, форма) - це найменша неподільна значуща частина слова. Морфема виступає як носій
певного лексичного чи граматичного значення і регулярно відтворюється у процесі
мовлення відповідно до моделей, властивих певній мові.
За значенням і функцією в структурі слова морфеми
поділяються на кореневі і службові.
Корінь - це основна морфема, що виражає загальне лексичне значення слова. Корінь є
носієм лексичного значення слова, що відображає елемент об'єктивної дійсності, а
тому є обов'язковою частиною кожного слова. Як поняттєва морфема корінь
об'єднує усі споріднені слова: весна, провесна, весняний, по-весняному,
навесні.
Значення кореня видозмінюють і конкретизують словотворчі морфеми - суфікси і префікси, які завжди пов’язані з коренем і без нього вживатися
не можуть. Корінь не має чітко закріпленого за ним місця у слові. З кореня може
починатися слово (міст-о), він може
стояти після префікса чи двох префіксів (на-род,
воз-з’-єдн-а-ти) або поєднуватися з іншим коренем у складному слові (криг-о-лом).
Префікс – це морфема, що стоїть перед
коренем і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм.
Словотворчий префікс змінює лексичне значення слова: глина – суглинок, шити – вишити. Формотворчий префікс служить для
утворення нових форм слів: кращий –
найкращий, робити – зробити.
Суфікс – це морфема, яка стоїть
після кореня і служить для утворення нових слів чи інших граматичних форм: щедрий – щедрість, стукати – стукнути.
Закінчення, або флексія – це
змінна морфема, яка знаходиться в кінці слова та служить для зв’язку слів у
реченні, не змінюючи їх лексичне значення.
Частина слова без закінчення
називається основою.
Основа слова може складатися з одного кореня (вод-а, сестр-а), з кореня та префікса (приклад), з
кореня та суфікса (садок), з кореня, префікса, суфікса (заземлений).
Основа слова, до якої входять корінь і інші морфеми, називається похідною. Непохідна основа – це основа, яка збігається з коренем. Якщо слово вживається без
закінчення (хліб, захід, батьків), то
воно становить чисту основу. У складних словах основи називаються складними (давньоруський). Основа, від
якої утворюється нове слово, називається твірною. Нерідко буває так, що новоутворене слово стає твірною основою для
наступного нового слова (вік ® вічний
® вічність)
3.2. Способи словотвору
Словотвір, або дериватологія (від
лат. Derivacio – відхилення, утворення) – це розділ мовознавства, який вивчає
лексичні одиниці за структурою і способом творення їх.
Лексичне і граматичне значення слова належать до
лексичного і граматичного рівнів мови. Словотвір має міжрівневий характер.
Словотвір тісно зв’язаний, насамперед, з
лексикологією, зв’язок цей прямий і безпосередній: саме лексичні одиниці мови з
точки зору їх морфемного складу, структури і способів словотворення і є
конкретним предметом словотвору. Одні слова, що виражають застарілі поняття,
відмирають, а інші слова на означення нових понять нашої дійсності з’являються.
Словотвір тісно зв’язаний і з
граматикою, бо нові слова оформлюються за граматичними законами даної мови,
кожна частина мови має власні засоби словотворення. Зв’язок словотворення з
формотворенням (частиною граматики) виявляється в тому, що творення нових слів
часто здійснюється тими ж засобами (префіксами, суфіксами), що і творення нових
форм:
робити – робота (нове слово);
зелений – зеленіший (нова форма).
Українська мова, як одна з
найрозвинутіших мов світу, має досконалу систему засобів словотвору, і це дає
їй можливість розвиватися разом з наукою, культурою, виробництвом, бо цей
розвиток супроводжується появою великої кількості нових слів.
Залежно від матеріальних засобів
вираження розрізняють морфологічні і неморфологічні способи словотвору.
До морфологічних способів
словотвору належать усі способи творення простих слів за допомогою афіксальних
морфем, а також творення складних і складноскорочених слів:
- префіксальний;
- суфіксальний;
- суфіксально-префіксальний;
- безафіксний;
- спосіб
основоскладання;
|
|
префіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса: читати – прочитати, мліти – зомліти.
Префіксація є активним способом
дієслівного словотвору, менш поширена вона в інших частинах мови – іменниках,
прикметниках, прислівниках.
Суфіксальний спосіб – це утворення нового слова за допомогою суфікса: вода – водяний, крига
– крижина.
Суфіксація – найпоширеніший спосіб творення слів у сучасній український
мові, цим способом творяться іменники, прикметники, дієслова, прислівники.
Кожна з цих частин мови має свою систему суфіксальних морфем. При додаванні
суфіксальної морфеми часто спостерігаються звукові зміни: чергування голосних
або приголосних у корені (село –
сільський), накладання морфем (Одеса
– одеський) тощо.
Суфіксально-префіксальний
спосіб – це утворення нового слова за допомогою префікса та
суфікса: ліс – пролісок.
Суфіксально-префіксальний спосіб більшою мірою
наближений до суфіксації, ніж до префіксації, оскільки префікси залишаються
нейтральними до нового слова, в той час як суфікси, тісно пов’язані з
словотвірною основою і флексією, зумовлюють граматичне оформлення похідного
слова.
Суфіксально-префіксальний спосіб широко
використовується при творенні іменників, прикметників, дієслів, прислівників.
Безафіксний спосіб – це утворення нового слова від твірної основи без допомоги префікса та
суфікса: бігти – біг.
Складання – це творення складних слів поєднанням двох або більше основ, слів,
скорочених (усічених) основ. Типи складання:
- основоскладання (світогляд);
- словоскладання (салон-перукарня);
- абревіація (вуз, профком, СНУ).
Складання є продуктивним способом творення
іменників і прикметників, менше використовується в дієсловах та прислівниках.
Способом абревіації утворюються тільки іменники.
До неморфологічних способів словотвору належать
такі способи:
- лексико-семантичний;
- лексико-синтаксичний;
- морфолого-синтаксичний.
Лексико-семантичний спосіб – це утворення нового слова через набуття ним нового значення: супутник – людина, супутник – літальний апарат.
Словотвірне значення цих похідних слів виражається
в контексті через співвідношення омонімії. Лексико-семантичним способом
утворюються переважно іменники.
Лексико-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова через злиття словосполучення: нісенітниця (ні се ні те).
Лексико-синтаксичним способом утворюються іменники, числівники,
прислівники.
Морфолого-синтаксичний спосіб – це утворення нового слова шляхом переходу однієї частини мови в іншу (вчений – іменник, вчений секретар – прикметник): перехід прикметників і
дієприкметників у іменники (субстантивація), перехід дієприкметників у
прикметники (ад’єктивація), перехід іменників і прикметників у прикметники
(прономіналізація); перехід інших частин мови у прислівники (адвербіалізація)
тощо.
Перехід слова з однієї частини мови до іншої називається конверсією.
При
морфолого-синтаксичному словотворі похідне слово нічим не відрізняється зовні
від мотивуючого, але дістає нове значення.
Морфолого-синтаксичним способом утворюються прислівники, займенники,
іменники.
Перераховані способи словотвору обслуговують усі
стилі сучасної української літературної мови. Можна сказати, що для
офіційно-ділового стилю мови продуктивними з’являються морфологічні способи
словотворення, а неморфологічними способами твориться порівняно невелика
кількість похідних слів, тому, звичайно, ці способи словотворення
малопродуктивні.