Синтаксичні засоби української мови у професійному мовленні
- Синтаксичні норми. Особливості узгодження присудка з підметом.
- Сполучуваність числівників з іменниками.
- Порушення синтаксичних норми у словосполученнях з керуванням.
- Попередження помилок, пов’язаних з побудовою речень.
У реченні присудок узгоджується з підметом за ознаками роду, числа чи особи. Якщо до складу підмета входить числівник один (один, двадцять один, сто один та ін.), присудок ставиться в формі однини. До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва.
У такому разі присудок ставиться у множині. Однина можлива лише у
випадку вживання безособової конструкції з дієприкметником на -но, -то. Наприклад: Було присуджено дві перших премії. До складу підмета можуть входити інші числівники, починаючи з п'ять.
У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що
залежить від деяких особливостей значення підмета. Питання про те, в
якій формі треба вживати присудок, з'являється і в тих випадках, коли
до складу підмета входить займенник, не схарактеризований за ознакою
числа: хто, ніхто, дехто. При такому підметі присудок ставиться в однині.
Одним
із прикладів порушень синтаксичних норм є неправильне вживання форми
залежного слова в числівникових словосполученнях. У функціонування
числівників виявляються такі закономірності їх сполучуваності з формами
числа іменників:
1. числівник один (одна, одне) узгоджується з іменниками в роді, числі й відмінку;
2. числівники два, дві, обидва, три, чотири, а також складені числівники з останнім компонентом два, три, чотири
в називному і тотожному з ним знахідному відмінках мають при собі
іменники у формі називного відмінка множини; у непрямих відмінках ці
числівники узгоджуються з формами іменників.
3. числівники п’ять – десять, одинадцять – дев’ятнадцять, двадцять – дев’яносто, сто, двісті – дев’ятсот, двоє, обоє, троє, четверо, п’ятеро (і
далі) в називному і знахідному відмінках мають при собі іменники у
формі родового відмінка множини; у непрямих відмінках ці числівники
узгоджуються з формами іменників;
4. неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, кільканадцять, стонадцять, кількадесят поєднуються з іменниками за такими ж принципами, як кількісні, починаючи з п’ять, і збірні числівники;
5. невідмінювані числівники півтора, півтори вимагають
після себе форми родового відмінка однини іменників; у непрямих
відмінках іменники виступають у властивих їм формах множини.
У
мовленні нерідко трапляється неправильне вживання форми залежного слова в
дієслівних, прикметникових словосполученнях з підрядним зв’язком
керування.
Порушення
синтаксичних норм може з'являтися в різних за структурою реченнях.
Одним з найбільш поширених є відхилення в побудові речень з
дієприслівниковими зворотами. Дієприслівник і дієслівна форма в реченні
повинні називати дії, які виконує одна й та ж особа або предмет. Ці
правила побудови речень з дієприслівниковими зворотами слід
застосовувати у тих випадках, коли в реченні функціонує дієслівний
присудок. Коли ж присудок іменний, дієприслівниковий зворот слід
уживати обережно, оскільки такі конструкції не завжди відповідають
нормі.
На
рівні речення трапляються порушення норми, пов'язані з уживанням
однорідних членів речення. Однорідні члени речення становлять собою
перелік предметів, дій, ознак, кількісних характеристик тощо. Вони
передбачають поєднання понять, що належать до одного логічного ряду.
Тому, будуючи речення з однорідними членами, треба слідкувати за тим,
щоб вони були однорідні за змістом і однаково поєднувались зі словом, до
якого вони відносяться. Нерідко можна спостерігати ще одне порушення
норми, пов'язане із уживанням однорідних членів, це — немотивований
вибір сполучника.