сам.р. №1

Синтаксичні засоби української мови у професійному мовленні
  1. Синтаксичні норми. Особливості узгодження присудка з підметом.
  2. Сполучуваність числівників з іменниками.
  3. Порушення синтаксичних норми у словосполученнях з керуванням.
  4. Попередження помилок, пов’язаних з побудовою речень.

У реченні присудок узгоджується з підметом за ознаками роду, числа чи особи. Якщо до складу підмета входить числівник один (один, два­дцять один, сто один та ін.), присудок ставиться в формі однини. До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва. У такому разі присудок ставиться у множині. Однина можлива лише у випадку вживання безособової конструкції з дієприкметником на -но, -то. Наприклад: Було присуджено дві перших премії. До складу підмета можуть входити інші числівники, починаю­чи з п'ять. У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що залежить від деяких особливостей значення підмета. Питання про те, в якій формі треба вживати присудок, з'явля­ється і в тих випадках, коли до складу підмета входить займенник, не схарактеризований за ознакою числа: хто, ніхто, дехто. При такому підметі присудок ставиться в однині.
Одним із прикладів порушень синтаксичних норм є неправильне вживання форми залежного слова в числівникових словосполученнях. У функціонування числівників виявляються такі закономірності їх сполучуваності з формами числа іменників:
1. числівник один (одна, одне) узгоджується з іменниками в роді, числі й відмінку;
2. числівники два, дві, обидва, три, чотири, а також складені числівники з останнім компонентом два, три, чотири в називному і тотожному з ним знахідному відмінках мають при собі іменники у формі називного відмінка множини; у непрямих відмінках ці числівники узгоджуються з формами іменників.
3. числівники п’ять – десять, одинадцять – дев’ятнадцять, двадцять – дев’яносто, сто, двісті – дев’ятсот, двоє, обоє, троє, четверо, п’ятеро (і далі) в називному і знахідному відмінках мають при собі іменники у формі родового відмінка множини; у непрямих відмінках ці числівники узгоджуються з формами іменників;
4. неозначено-кількісні числівники кілька, декілька, кільканадцять, стонадцять, кількадесят поєднуються з іменниками за такими ж принципами, як кількісні, починаючи з п’ять, і збірні числівники;
5. невідмінювані числівники півтора, півтори вимагають після себе форми родового відмінка однини іменників; у непрямих відмінках іменники виступають у властивих їм формах множини.
У мовленні нерідко трапляється неправильне вживання форми залежного слова в дієслівних, прикметникових словосполученнях з підрядним зв’язком керування.  
Порушення синтаксичних норм може з'являтися в різних за структурою реченнях. Одним з найбільш поширених є відхилен­ня в побудові речень з дієприслівниковими зворотами. Дієприслівник і дієслівна форма в реченні повинні називати дії, які виконує одна й та ж особа або предмет. Ці правила побудови речень з дієприслівниковими зворотами слід застосовувати у тих випадках, коли в реченні функціонує дієслівний присудок. Коли ж присудок іменний, дієприслівнико­вий зворот слід уживати обережно, оскільки такі конструкції не завжди відповідають нормі.
На рівні речення трапляються порушення норми, пов'язані з уживанням однорідних членів речення. Однорідні члени речен­ня становлять собою перелік предметів, дій, ознак, кількісних характеристик тощо. Вони передбачають поєднання понять, що належать до одного логічного ряду. Тому, будуючи речення з од­норідними членами, треба слідкувати за тим, щоб вони були однорідні за змістом і однаково поєднувались зі словом, до якого вони відносяться. Нерідко можна спостерігати ще одне порушення норми, пов'я­зане із уживанням однорідних членів, це — немотивований вибір сполучника.